Odessa Daily › Украина ›

Тарас Чорновіл: Скоро ми можемо забути, хто є президентом України

25 февраля 2010 в 18:23

Запитайте у будь-якого журналіста, який працює у Верховіній Раді: хто є найвідкритішим й найвідвертішим нардепом? Відповідь буде одна: Тарас Чорновіл. Кого можна зустріти в курилці під час перерви засідання, як не цього веселого, вусатого чолов’ягу, який, підкурюючи цигарку за цигаркою, розповідає молодим симпатичним журналісткам різні байки, анекдоти та жартівливі історії з життя. Та й рядки Цветаєвої та Ахматової (не плутати з Ахмєтовою) неодноразово лунали з його вуст. Син відомого дисидента й політика, Тарас В’ячеславович виявився хорошим оратором й цікавим співрозмовником, який відомий тим, що, на відміну від більшості наших народних обранців, не намагається втекти від запитань. Навпаки, він відповідає на усі питання. Так, може, суб’єктивно, проте щиро.
Він пройшов досить непростий шлях в українській політиці, спочатку самотужки (хоча й зрозуміло, не обійшлось й без авторитету вже на той час покійного батька) переміг у мажоритарному окрузі на Львівщині. Там же його було висунуто кандидатом у нардепи «Нашою Україною». Майже два роки входив до цієї фракції, проте після конфлікту з Віктором Ющенком залишив фракцію і перейшов до Партії регіонів. Однак через декілька років пішов і від «донів», після чого виявився повністю вільним. І тепер на нього, як на позафракційного депутата, не тисне жодна «політика партії». Чорновіл може спокійно говорити все, що тільки йому на думку спадає. Увазі читача – ексклюзивне інтерв’ю з Тарасом В’ячеславовичем.
Як ви вважаєте, яке майбутнє Верховної Ради: довге й нудне жевріння чи все ж таки чергові дострокові вибори?
Майбутнє у парламенту буде, можливо, ганебне, але довге – до 2012 року. Я в цьому майже впевнений. Все залежатиме від того, як будуть розвиватися відносини між президентом і прем’єр-міністром і наскільки вони зроблять заручником Верховну Раду. Питання одне: зможуть вони домовитися, чи ні.
Я думаю, що
Янукович зробив усе можливе і неможливе, аби Тимошенко залишилася на посаді прем’єра до 2012 року.
Як відомо з однієї реклами: іноді ліпше жувати, ніж говорити. Якщо у перший тиждень після виборів Віктор Федорович міг розраховувати принаймні на 34 голоси у НУНС, і ще декілька голосів могли «підійти» згодом, то після його заяв про другу державну мову, газотранспортний консорціум, флот у Севастополі, виступів Колеснікова щодо того, що всі ломляться до них в коаліцію, аж двері поламали, навіть ЄЦ заколивався, чи потрібно їм туди іти, де їх так принижують і плюють у фізіономію.
Тому, думаю, варіант нової коаліції є мало реальним, і залишається лише один варіант: Янукович – президент, Тимошенко – прем’єр. Якщо ж Тимошенко зможе домовитися з «НУ-НС», і та її частина, яка не в коаліції, підпишеться за входження, а це цілком реально, (ще кілька заяв Януковича – і так відбудеться), то тоді у нас за аналогією з Німеччиною може постати питання: «а чи знаєте ви, як звуть нашого президента». Так ми скоро можемо забути, хто президент України.
Верховна Рада у разі, якщо президент і прем’єр будуть з різних таборів, потрапить між молотом і ковадлом, оскільки буде функціонувати коаліція, у якій регулярно не вистачатиме голосів для більшості. І не треба забувати, що новий президент теж матиме право вето, яким він буде час від часу користуватися. А в такий спосіб є ризик загнати парламент у глухий кут і провалити найголовніше: закон про держбюджет.
До слова, як ви вважаєте, коли Верховна Рада все ж зволить прийняти держбюджет цього року?
Аби відбувся закон про держбюджет, потрібно, щоб трошки стихли пристрасті, а двоє людей, прем’єр-міністр і президент, сіли і домовились, на які поступки йдуть обидві сторони. Умовно кажучи, президент має погодитися на те, щоб частина пунктів, що стосуються соціальних стандартів, вводилася з відстрочкою. У свою чергу, прем’єр-міністр має відмовитися від ідеї з новою редакцією бюджетного кодексу, яку зараз і так заветовано. Як тільки вони домовляться й вийдуть на якусь константу, то далі все законодавчо закріпиться через Верховну Раду.
Насправді, в разі консенсусу прийняття бюджету – це питання одного дня.
Якщо ж сторони не домовляться, то бюджету не буде до осені, а може, й взагалі не буде.
Наскільки можлива домовленості між Тимошенко і Януковичем? Адже конфлікт між цими сторонами є довготривалим й жорстким. І любові, м’яко кажучи, між ними не спостерігається.
Ну чому не спостерігається? Пригадайте заяви лідерки БЮТ кількарічної давнини: мовляв, на таке об’єднання підуть лише в разі, якщо її викрадуть інопланетяни. Але пройшло небагато часу і почалися переговори щодо коаліції та змін до Конституції. І хоч їх так і не було завершено, але ж сам факт діалогу був. Тому, я вважаю, що ніяких проблем в цьому сенсі немає. Хоча це й багато говоритиме про мораль наших топових політиків. Вони забули відомі слова Івана Франка, «як много важить слово», й кидають слова на вітер.
Так от, домовлятися вони у будь-якому разі будуть, адже в обох сторін існують певні проблеми. Якщо Тимошенко залишається прем’єром, вона буде реально нести відповідальність за стан справ в економіці, і, зокрема, в фінансовій сфері. Тому їй буде по заріз потрібен останній транш кредиту від МВФ. Однак, «фондівці», у свою чергу, чітко сказали: без бюджету і політичної стабільності в Україні ніяких грошей не буде. А без домовленостей усередині країни виконати такі вимоги неможливо. Тому і в Тимошенко зацікавленість в цьому є.
У Януковича також є своя зацікавленість: він всю передвиборчу кампанію провів під лозунгом «оберіть мене прем’єр-міністром».
Крім усіляких смішних заяв, типу, обіцянок збільшення населення до 50 млн, другої російської (яку навіть східняки вважають не більше ніж фішкою під час кампанії), конкурентоздатних українських вузів й України у 30-ці розвиненіших країн, то усі інші лозунги можуть бути виконано лише при обранні Януковича саме прем’єр-міністром. В той ж час його виборці чітко зафіксували: Янукович пообіцяв конкретні економічні дії. Оті 12 мільйонів, які за нього проголосували, чекають на те, коли Віктор Федорович виконає свої обіцянки. А він сам фізично виконати їх не може, оскільки реалізація їх можлива лише в разі посередництва з Кабміном.
Тому, якщо Віктор Федорович не зможе знайти спільної мови з Тимошенко і не доб’ється, аби вони змогли спільно виконувати ці обіцянки, то вже на місцевих виборах (які поки що змогли перенести в нікуди, але, я думаю, оскарження у Конституційному Суді все ж таки відбудеться), на строкових, або дострокових виборах Партії регіонів буде дуже не солодко. Тому мотиви для об’єднання існують, а емоції вляжуться скоро: пройде тиждень-два після інавгурації, і всі зрозуміють, що треба працювати.
На вашу думку, чому, незважаючи на неоднозначне ставлення до Януковича, його все ж таки визнали Європа і США?
В Європи і Америки був один мотив. Цю позицію було висловлено нам у «Зоряному» в кінці 2005 року, коли ми разом з Януковичем приймали одного з досить високих чиновників Сполучених Штатів Америки. Зустріч була конфіденційна, тому я не можу називати його прізвище. Так от, він наголосив, що у 2004 році американці зробили дві великих помилки, занадто активно кинувшись підтримувати Ющенка і занадто активно влаштувавши обструкцію Януковичу. І ця людина натякнула, що більше такої помилки Штати не повторюватимуть. Відтепер, хто б не був у нас кандидатом, але вони будуть так чи інакше намагатися не йти у надмірні протиставлення і шукати розуміння з усіма сторонами.
Тому, коли Європа і Штати побачили, що Янукович нібито перемагає (чи вже переміг), в них було бажання, крім всього іншого, зокрема,
у Держдепу це була формальна позиція, аби американський президент в той чи інший спосіб, але все ж таки привітав Януковича раніше за президента Росії.
Це можна вважати свого роду вибаченням з боку Заходу?
Ні, це не вибачення, це мічення території. Янукович досить багато взяв зобов’язань по західному вектору. Якщо ви пригадуєте, у 2003 чи 2004 році саме він зафіксував і підписав усі документи по напрямку Україна-НАТО. Взагалі, у Януковича по західному вектору є свої зобов’язання, свої інтереси. До того ж, є розуміння того, що з Заходом працювати набагато комфортніше, ніж з Росією.
На цих виборах ви підтримували Сергія Тігіпка. Як проходить створення міжфракційної групи на підтримку цього політика?
Навіть гадки не маю. Я висловився за його підтримку, тому що він мені дуже подобався як кандидат у президенти. Я йому довіряю, і це та людина, якій я, як громадянин України, довірив б контракт на посаду президента. Проте останнім часом я з ним не зустрічався і не розмовляв, тому, як рухається цей напрямок, я не знаю. Хоча, водночас, під час роботи в Верховній Раді я відслідковую орієнтовні позиції, які могли б бути вигідні Тігіпку. Підтримуючи і розуміючи, що він дуже серйозно розраховує на місцеві вибори, я теж жорстко виступаю проти такого рішення парламенту. Щоправда,
я не розумію чому Юрій Кармазін взагалі розробив цей проект, але це вже «горе от ума».
Перемудрив пан Кармазін. А Партія регіонів так дружно за це проголосувала, тому що є елементарний страх перед Тігіпком, який перший зумів «залізти» у електорат Януковича.
Якщо ж відповідна міжфракційна група створюватиметься, то, скоріш за все, вона носитиме цілком формальний характер. Як відомо, у Верховній Раді постійно створюються міжфракційні об’єднання «за інтересами». От, може бути й нове таке об’єднання, скажімо, з певним політичним присмаком. Я б у нього, очевидно, вступив. Але я все ж таки хотів би побачити, що воно таке буде.
Я мало не єдиний з нардепів, хто відкрито всю виборчу кампанію заявляв про підтримку Тігіпка, але зараз я не можу собі дозволити заявити, що я є ініціатором створення групи за Тігіпка.
А то був уже один політик у Криму, який створив партію політики Путіна. Я думаю, Путіну кілька разів гикнулось, коли він дізнався, що якийсь з українських маргіналів приліпив його прізвище до якоїсь дрібненької, нікудишньої партії. Тому групу у парламенті має бути ініційовано самим Тігіпком. Вона має створюватися за узгодженням з ним, і актив групи має формуватися на основі домовленостей з Тігіпком. Інакше це буде самозванство, в яке я лізти не буду.
Як ви вважаєте, крім побоювань щодо Тігіпка, «регіонали» також стурбовані тим, що Тимошенко зараз мобілізує свій електорат і може «закрити» цілі регіони на Заході та у Центрі України для Януковича?
Очевидно, що острах трохи є, але в даному випадку більше був страх, у першу чергу, перед Тігіпком, оскільки він «розмиває» Східний і Південний регіон. Для Януковича зараз це головне: зберегти власну «базу». Адже, зрозуміло, що лінія розділу по діагоналі країни більш-менш збережеться і на місцевих виборах.
Лунають закиди щодо того, що Ющенко своїми заявами фактично «вбив» Тимошенко як майбутнього президента. Як ви вважаєте, чи відповідають такі звинувачення дійсності?
У першому турі він завдав їй досить серйозного удару. Проте у другому турі, як ми бачимо за результатами, його заяви практично не дали жодних результатів. Може, навіть у певній мірі така позиція Ющенка могла допомогти Тимошенко у Східній та Південній Україні. Проте, оскільки «регіонали» включили адмінресурс у цих регіонах, вона жодним чином не змогла використати на свою користь слова поки що чинного президента. Але
якби адмінресурсу на Сході проти неї не було, то, я думаю, ці заяви Ющенка їй би там дуже допомогли: Ющенка там ненавидять, ще більше ніж її.
Дмитро ШУЛЬГА, forpost, 23.02.2010