Odessa Daily › Україна ›

Точка незворотності

10 мая 2011 в 18:29

grytsenko Всі знають, що до безкоштовного сиру додається мишоловка. А якщо ще і доплачують? За вступ до Митного союзу (МС) Україні обіцяють $9 млрд. щорічно!

Кремлівських прагматиків важко запідозрити в альтруїзмі. Мільярди їм потрібні не менше нашого: цього року в Росії вибори Думи, наступного – президента.

Чому нас так наполегливо спокушають членством в МС? І чому Росія, яка завжди виступала лише проти зближення України з НАТО, раптом переймається нашими євро-устремліннями?
Торгівля, кооперація, митниця – усе вторинне. Геополітика!

Росія прагне до відродження статусу супердержави. Для цього використовуються усі важелі – політичні, економічні, дипломатичні, військові, навіть церковні.

Це – геополітична гра Росії, не наша. Але нас стосується безпосередньо: без України стратегічний пазл Москві не скласти.

Статус «збирача земель» дуже личив би кандидатові в президенти РФ – тому за членство України в МС багато що можна віддати. Або пообіцяти.

Позаблоковий статус, відмова від вступу в НАТО, пролонгація перебування Чорноморського флоту РФ у Криму – всі ці поступки Віктора Януковича, здавалося б, виключно важливі і потрібні Росії, в Кремлі вже забули.
Тому що наблизився новий рубіж – Зона вільної торгівлі (ЗВТ) України з ЄС. Рубіж для України стратегічно важливий. А для Росії і її геополітичних планів – критичний.

У Москві знають, що на відміну від НАТО, з питання щодо вступу до Євросоюзу в нашому суспільстві і політичній еліті якщо не консенсус, то тверда «конституційна» більшість. Для Росії це проблема.

У Москві бачать, що українці масово невдоволені соціальною політикою Януковича. Для Росії це шанс. «Дешевий» газ вигідний Києву, а також власникам хімічних і металургійних підприємств!

Але, по-перше, справжню ціну «дешевого» газу ми вже скуштували після Харківських угод і оголошення позаблокового статусу. Росія свого домоглася: ЧФ у Криму – forever, НАТО – never. А Україна? Знехтувані всі спроби змінити кабальний газовий контракт і формулу ціни; немає просування обіцяних у Харкові крупних проектів у авіації, космосі…

По-друге, показовим є приклад Білорусі, яка погодилася на найвищий ступінь інтеграції, – створення з РФ союзної держави. І що? Скандали, інформаційні війни, бар’єри в торгівлі, тиск і перекритий вентиль.

По-третє, Росія вже давно взяла курс на вирівнювання цін на енергоносії – внутрішніх і світових. Через два-три роки «дешевий» газ закінчиться як для самих росіян, так і для партнерів Росії по МС. Сир зникне. А мишоловка залишиться.

Для України питання «куди інтегруватися?» – не економічне. І вже точно – не географічне. Це вибір системи цінностей і стратегічної перспективи.

Проста і найбільш точна відповідь на це питання: інтегруватися потрібно туди, де вищі життєві стандарти.

Конфлікт інтересів. Що ж робити Україні?

Перше. Президент має чітко і недвозначно заявити, що Україна не вступатиме в Митний союз. Свій вибір Україні доведеться відстоювати, Росія не буде від нього в захваті. Переконаний, тверда позиція держави – йти до Європи, буде підтримана українським народом. Ключове слово – йти, а не тупцювати на місці.

Друге. З країнами-учасницями МС, в тому числі з Росією, будувати відносини на двосторонній основі. Саме так з Росією торгує увесь світ, залишаючи за собою право вступати чи не вступати до будь-яких союзів. Німеччина, Італія, Франція, Норвегія активно працюють з Росією в економічній, енергетичній і військово-технічній сферах, і при цьому не збираються кидати ЄС і вступати в МС. Тому що в основі співпраці – конкурентна продукція і взаємна вигода. Щоб так працювати з Росією, Україна має створювати нові технології і нові виробництва, а не випрошувати квоти на продукцію енергоємних підприємств, збудованих півстоліття тому.

Третє. Твердо і послідовно впроваджувати в Україні європейські стандарти життя і демократії, прискорюючи тим самим наш шлях до Зони вільної торгівлі з ЄС, безвізового режиму, врешті-решт – до повноправного членства в Євросоюзі.

Четверте. Влада зобов’язана зменшити енерго- і хабароємність. Перше забезпечить нову якість економіки, друге – підтримку громадянами влади, без якої не вистояти.

Шлях буде складним і довгим. Але ми зобов’язані його пройти. Сумувати потрібно за майбутнім, а не за минулим.

Блог Анатолия Гриценко