Розвиток під час кризи

11 января 2010 в 13:55

Якомога детальніший опис негативних наслідків кризи мав укотре підкреслити її глибину і катастрофічність для світової і національних економік. Водночас історія бізнесменів, які, передчуваючи кризу, зуміли вигідно продати свої активи або вкласти вільні фінансові ресурси в галузі, що пережили кризу з мінімальними втратами, залишилася за кадром.

Наша мета – проаналізувати найвдаліші оборудки, здійснені вітчизняними бізнесменами до і під час кризи (оскільки цей досвід може певною мірою стати в пригоді напередодні можливої другої хвилі світової кризи й різкого збільшення кількості операцій злиття і поглинань), а також визначити основні напрямки розвитку бізнесу в середньостроковій перспективі.

Зазначимо, що ще в 2006 році флагмани української економіки – фінансово-промислові групи – поступово почали збувати непрофільні активи, зосередилися на розробці стратегій розвитку бізнесу на довгострокову перспективу, активізували свою діяльність щодо скуповування активів за кордоном – як у країнах Європейського Союзу, так і США. Показово також, що угоди стали більш-менш прозорими. Загалом можна говорити про поступову європеїзацію українського бізнесу, посилення тенденції його інтеграції в глобальну економіку. Проте вже із серпня 2007 року (фактичний початок світової фінансової кризи) переважна більшість українських фінансово-промислових груп зіштовхнулася з цілим комплексом проблем, а деякі з них опинилися на межі зникнення. На цьому тлі виділялася низка груп та бізнесменів, які встигли продати найуразливіші активи або до початку кризи, або безпосередньо під час неї, виручивши при цьому чималі гроші.

До кризи у сферу інтересів потенційних покупців (зокрема й іноземних інвесторів) насамперед входили українські банки. Цей інтерес був обумовлений тим, що активи й кредитні портфелі банків щорічно зростали на 60%–70%. Однак саме банки найбільше постраждали від кризи. Тому угоди з продажу трьох великих вітчизняних фінансових установ (не враховуючи кількох дрібних), які було укладено буквально напередодні кризи, вдало виділяють їх екс-власників на тлі решти банкірів та українських фінансово-промислових груп.

Йдеться про такі банки, як «Укрсоцбанк», «Тас-Комерцбанк» і «Форум». Зокрема, Сергій Тігіпко в 2007 році продав «Тас-Комерцбанк» і «Тас-Інвестбанк» шведській банківській групі Swedbank за $735 млн. Водночас інвестиційно-фінансова група «ТАС» на початку 2009 року продала 30% свого аграрного бізнесу (орієнтовно за $4 млн) шведському інвестиційному фонду Kinnevik.

У свою чергу Віктор Пінчук не менш вигідно продав «Укрсоцбанк» і підприємство «Дніпроспецсталь», виручивши в цілому близько $2,8 млрд.

У 2008 році власник корпорації «СКМ» Рінат Ахметов успішно продав пивзаводи «Сармат» і «Дніпро» на загальну суму – близько $250 млн. При цьому компанія «Метінвест» придбала американське вугільне підприємство United Coal Company. У цьому випадку Ахметов вигідно використав кризову ситуацію, оскільки ціна активу скоротилася в два з половиною рази (за інформацією аналітиків, до кризи американська компанія коштувала близько $2,5 млрд, продали ж її приблизно за $1 млрд).

Зважаючи на все, непогані прогностичні здібності і у власників групи «Приват». Напередодні кризи, що завдала суттєвого удару насамперед по вітчизняній металургії, компанія продала п’ять підприємств гірничо-металургійного комплексу російській групі «Євраз». За інформацією, сума оборудки становила близько $3 млрд. При цьому група «Приват» доволі вдало інвестувала частину виручених коштів, спрямувавши їх на придбання компанії Consolidated Minerals (найбільшого в Австралії видобувача марганцевих руд).

У сегменті менш масштабного бізнесу слід відзначити угоду щодо продажу, яку уклали власники найбільшого українського виробника соків – компанії «Сандора» – Ігор Беззуб і Раймондас Туменас з американською компанією PepsiCo. Сума виручених коштів становить $678,7.

Список вдалих угод можна продовжити, однак важливим моментом наразі є визначення перспективних напрямків розвитку бізнесу в 2010 році, що дасть змогу спрогнозувати шляхи розвитку української економіки.

Відразу зазначимо, що криза, за великим рахунком, поки що не призвела до радикальних перестановок у провідних галузях української економіки. Значною мірою це обумовлено тим фактом, що вітчизняні фінансово-промислові групи мають певний запас міцності, складниками якого є:

багатопрофільність активів, що дає змогу за рахунок рентабельних напрямків підтримувати галузі, які найбільше постраждали від кризи, – наприклад, металургійну чи вугільну промисловості;

фінансові ресурси в іноземних банках і готівці, отримані за часів надприбутків;

інтеграція у владні структури.

Крім того, потенційних покупців масштабних промислових активів під час кризи не так уже й багато. По суті, необхідні фінансові ресурси мають лише транснаціональні корпорації, проте останнім часом вони віддають перевагу не стільки купівлі готових активів у країнах Східної Європи, скільки будівництву нових об’єктів в Індії та Китаї, що дешевше в 2–2,5 рази.

Загалом на нинішньому етапі великі фінансово-промислові групи не змінили своїх власників і, незважаючи на вкрай нестабільний попит на продукцію, зберегли основу своєї докризової структури (реструктуризація торкнулася насамперед проблемних активів – які або продали, або заморозили, зокрема в будівельній сфері).

Зважаючи на це, основні економічні гравці, які розвивають свій бізнес системно, на сьогодні отримали хорошу можливість за умов кризи розширити свої портфелі малими й середніми активами, які є, по-перше, якісними (тобто демонстрували хороші показники зростання й рентабельності в докризовий період), а, по-друге – що важливо – дешевими. Це пов’язано з тим, що найактивніше зараз купують невеликі компанії, які мають серйозні борги (передусім у сегменті роздрібної торгівлі). Великі ж фінансово-промислові групи в змозі придбати ці активи, взявши на себе супутні ризики й розраховуючи на відновлення попиту на їхні товари чи послуги в майбутньому.

Щодо найбільш перспективних бізнес-пріоритетів, то, на нашу думку, 2010 року ними можуть стати:

інвестиції в міноритарні пакети акцій;

девелоперський бізнес;

інвестиції у фінансові компанії;

страховий і лізинговий бізнес;

аграрний бізнес і супутні сфери – зокрема роздрібні мережі;

підприємства переробної промисловості;

ринок телекомунікацій;

будівництво спортивної інфраструктури (у контексті проведення в Україні «Євро-2012»).

Загалом, незважаючи на кризові явища в українській економіці, які фактично не підлягають навіть короткостроковому прогнозуванню через перманентну політичну нестабільність, вітчизняні фінансово-промислові групи не зупиняться у своєму розвитку і вже з 2010 року поступово почнуть нарощувати свій економічний вплив. Однак їх розвиток відбуватиметься не стільки в національному масштабі, скільки у глобальному – наразі в Україні вже затісно таким компаніям, як «СКМ» або ж «Приват». Їх головна мета полягає, по-перше, у відстоюванні нинішніх ринків збуту (зокрема від експансії китайських компаній), по-друге – розширенні своєї присутності в гірничорудному, металургійному й феросплавному сегментах – зокрема за рахунок придбання нових зарубіжних активів. Це потребуватиме виведення підконтрольних компаній на IPO, що суттєво підвищить капіталізацію бізнесу великих українських власників.

Телефон редакции: (063) 994-63-77

Редакция не несет ответственность за содержание рекламных материалов.

При перепечатке гиперссылка на источник обязательна.