Odessa Daily › Власть ›

Мнение: для чого нам підсовують червоний прапор?

trudyvl11

4 марта 2011 в 10:10

Для чого нам підсовують червоний прапор?
Влада підсунула нам  черговий сюрприз. Йдеться про рішення міської ради Одеси, яке зобов'язує нас вивісити 9 травня червоні прапори. Не викликає сумніву, що це чергова провокація влади. Щоб зрозуміти це – не потрібно бути політологом. За рік не було оголошено про якісь масштабні зміни в сфері економіки. Проблеми енергетичної залежності поглиблюються, попри всі запевнення команди Януковича й подарунки Кремлю.
У соціальній сфері великі потрясіння через капітальний  зріст цін практично всіх компонентів  споживчого кошика. Разом із тим  система соціальної допомоги працює на межі можливого – ПФ потерпає від дефіциту, а борги по зарплаті чи не найбільші за останнє десятиліття тощо.
Що змінилось  у нас в Одесі з приходом нового мера, що запам'яталося? А нічого. Тільки білборди по всій Одесі "Костусєв з піджаком".
Що потрібно владі українській взагалі і  одеській зокрема — їм потрібний  ворог, на боротьбу з яким і відволікається суспільство.
А що таке для України червоний прапор, що отримала Україна від людей під  цим прапором?
Я не буду згадувати те, що було до Другої Світової війни, хоча Голодомор - це теж червоний прапор, адже нам пропонують цим символом ушанувати пам'ять загиблих в роки війни.
Я пригадую розповіді мами, як відступаюча армія  під червоним прапором палила урожай на полях, зовсім нехтуючи тим, що селяни помруть від голоду. Взагалі влада під червоним прапором менш за все думала про людей. Як інакше можна пояснити те, що українську молодь мобілізовували в червону армію і на наступний день кидали в бій (на смерть) з однією гвинтівкою на трьох.
Що ж  відбувалось в Україні в роки німецької окупації? Совєцька історія  героїзує червоних партизанів. Повернімось  до цифр. На квітень 1944 року кількість  усіх українських партизанів становила 12 600 осіб. Чисельність УПА навіть запеклі вороги оцінюють як учетверо більшу. Так під яким прапором Україна воювала з німцями? Частка ж українців серед УСІХ радянських партизанів – 5,9%.
А чим  же займались червоні партизани? Приходячи до сіл, "народні месники" зразу ж починали виконувати накази партії та уряду: "Знищено: спиртозаводів – 2, коноплезаводів – 1, свиноферма – 1 (100 голів свиней), залізничний ешелон – 1, 2 паротяги і 3 вагони. Спалено: 4 склади зі збіжжям та 14 скирт необмолоченого хліба (400 т), 12 скирт конюшини (близько 50 т)", – "переможний" звіт Сабурова. Місцевому населенню такі акції загрожували голодом. Окремі села для оборони від партизанів побудували ДЗОТи.
"Винятковою  жорстокістю відзначалися партизани  Федорова [Чернігівщина], – занотував  письменник Микола Шеремет, якого  прислали з Москви для прославляння героїчних партизанських чинів, – я був свідком, як поліцаїв били до крові, різали ножами, підпалювали на голові волосся, прив'язували за ноги й на аркані конем тягли по лісу, обливали гарячим чаєм, різали статеві органи…" Не відставали й загони Сабурова: "знищено родин зрадників із вилученням майна – 39", або "розстріляно старост, поліцейських, відповідальних станційних працівників та інших зрадників – 10". Особливо цікавий пункт – "інших зрадників". Багато хто скаже: так зрадникам і треба.
А як "червоні  месники " ставилися до свого населення? "Ваша розвідка 50 осіб [на] початку  грудня за р. Горинь знищила 48 мирних мешканців", – лютував начальник Українського штабу партизанського руху (УШПР) майор ДБ Тимофій Строкач у листі до командирів Волинського партизанського з'єднання імені Лєніна. Жертвами партизанів ставали цілі села. Ось ще одне свідчення: "Червоні напали на село вночі 19 грудня 1943 року. До ранку його майже знищили. Почали з південного боку. Вбивали всіх, кого бачили. Першими вбили Марчика Степана і його сусідку Матрону з восьмирічною донькою… В підсумку протягом тієї кривавої ночі без вини загинуло 50 людей", – ідеться про село Ляховичі Любешівського району Волинської області, знищене партизанами разом із мешканцями.
Може  ці партизани були високоморальними людьми?
Після війни легендарний партизанський  ватажок-чекіст Дмітрій Мєдвєдєв розповів таке: "Коли я спілкувався з Шитовим та Івановим про те, що їхні бійці займаються бандитизмом та грабунками, не кажучи вже про пиятику, й вимагав навести лад, дисципліну, колишній комісар батальйону Шитов сказав мені: "Ви що, хочете, аби нас у першому ж бою вбили наші ж партизани?" Вони боялися своїх партизанів". Товариші не залишилися в боргу перед Мєдвєдєвим. Ось що про його загін написав Григорій Балицький: "Підійшов тов. Мєдвєдєв зі своїм загоном… Майже весь день пили. В Мєдвєдєва самогонки до чорта, в нього є свій апарат". Комісари скаржилися Строкачу: "Тов. Коротков виявився класичним алкоголіком, й агентурну роботу він замінив на пошуки самогону". Або таке: "Дуже багато випадків, коли розвід рота обстрілює своїх розвідників, не питаючи пароля і не відповідаючи на пароль, бо в п'яному вигляді сприйняли одне одного за поліцейських. Були випадки, коли через п'яну розвідку збивалися зі шляху й тинялися кілька діб". Пиячили не тільки рядові бійці: "Ковпака всі бояться як вогню – бо як вип'є, може кого завгодно відшмагати канчуком".
А що за пиятика без дівчат? "Кожен  командир підрозділу або політрук жениться байдуже на кому, не звертаючи уваги  на те, що він одружений і має  дітей", – обурювався вищезгаданий Мінаєв. Та на всіх "дружин" явно не вистачало. "В селі Дубівці під Тернополем зґвалтували жінку у віці 40–45 років. У селі Верхобуж, під Бродами, старшина Мезенцев намагався зґвалтувати дівчину. Дівчина пручалася. Тоді він, Мезенцев, узяв дівчину та її 65-річну матір, вивів на вулицю й під страхом зброї вимагав їхньої згоди. Поставив до стінки й стріляв з автомата над головами". З такими звичками та вдачею партизанські командири були приречені на конфлікти. "Грабчак не здатен підняти такий вантаж і звертається до Ковпака за возами, а той скаженіє, що він зустрічає і облаштовує майданчик, а вантажі йдуть не його з'єднанню", – занотував 1-й секретар Рівненського підпільного обкому КП(б)У В. Бегма. "Льотчики частини Ґрізодубової й ін. відмовляються здійснювати у Вас посадку, бо бояться, що Ви їх залишите в загоні як "заручників", – інформував своїх підлеглих голова штабу Строкач.
Після всього цього постає запитання —  Чи є червоний прапор тим символом, який викликає гордість? Питання риторичне, відповідь відома. До чого нас підштовхує влада — вбивати, грабувати, ґвалтувати?
Мені  соромно за країну яка має таку "владу", мені соромно за місто  яке має такого "мера".
Віктор  Коцюбіїв. Одеса.
pobeda_flagОдесская областная организация ВО "СВОБОДА" распространила следующий текст. Мы публикуем его без изменений
Влада підсунула нам  черговий сюрприз. Йдеться про рішення міської ради Одеси, яке зобов'язує нас вивісити 9 травня червоні прапори. Не викликає сумніву, що це чергова провокація влади. Щоб зрозуміти це – не потрібно бути політологом. За рік не було оголошено про якісь масштабні зміни в сфері економіки. Проблеми енергетичної залежності поглиблюються, попри всі запевнення команди Януковича й подарунки Кремлю.
У соціальній сфері великі потрясіння через капітальний  зріст цін практично всіх компонентів  споживчого кошика. Разом із тим  система соціальної допомоги працює на межі можливого – ПФ потерпає від дефіциту, а борги по зарплаті чи не найбільші за останнє десятиліття тощо.
Що змінилось  у нас в Одесі з приходом нового мера, що запам'яталося? А нічого. Тільки білборди по всій Одесі "Костусєв з піджаком".
Що потрібно владі українській взагалі і  одеській зокрема — їм потрібний  ворог, на боротьбу з яким і відволікається суспільство.
А що таке для України червоний прапор, що отримала Україна від людей під  цим прапором?
Я не буду згадувати те, що було до Другої Світової війни, хоча Голодомор - це теж червоний прапор, адже нам пропонують цим символом ушанувати пам'ять загиблих в роки війни.
Я пригадую розповіді мами, як відступаюча армія  під червоним прапором палила урожай на полях, зовсім нехтуючи тим, що селяни помруть від голоду. Взагалі влада під червоним прапором менш за все думала про людей. Як інакше можна пояснити те, що українську молодь мобілізовували в червону армію і на наступний день кидали в бій (на смерть) з однією гвинтівкою на трьох.
Що ж  відбувалось в Україні в роки німецької окупації? Совєцька історія  героїзує червоних партизанів. Повернімось  до цифр. На квітень 1944 року кількість  усіх українських партизанів становила 12 600 осіб. Чисельність УПА навіть запеклі вороги оцінюють як учетверо більшу. Так під яким прапором Україна воювала з німцями? Частка ж українців серед УСІХ радянських партизанів – 5,9%.
А чим  же займались червоні партизани? Приходячи до сіл, "народні месники" зразу ж починали виконувати накази партії та уряду: "Знищено: спиртозаводів – 2, коноплезаводів – 1, свиноферма – 1 (100 голів свиней), залізничний ешелон – 1, 2 паротяги і 3 вагони. Спалено: 4 склади зі збіжжям та 14 скирт необмолоченого хліба (400 т), 12 скирт конюшини (близько 50 т)", – "переможний" звіт Сабурова. Місцевому населенню такі акції загрожували голодом. Окремі села для оборони від партизанів побудували ДЗОТи.
"Винятковою  жорстокістю відзначалися партизани  Федорова [Чернігівщина], – занотував  письменник Микола Шеремет, якого  прислали з Москви для прославляння героїчних партизанських чинів, – я був свідком, як поліцаїв били до крові, різали ножами, підпалювали на голові волосся, прив'язували за ноги й на аркані конем тягли по лісу, обливали гарячим чаєм, різали статеві органи…" Не відставали й загони Сабурова: "знищено родин зрадників із вилученням майна – 39", або "розстріляно старост, поліцейських, відповідальних станційних працівників та інших зрадників – 10". Особливо цікавий пункт – "інших зрадників". Багато хто скаже: так зрадникам і треба.
А як "червоні  месники " ставилися до свого населення? "Ваша розвідка 50 осіб [на] початку  грудня за р. Горинь знищила 48 мирних мешканців", – лютував начальник Українського штабу партизанського руху (УШПР) майор ДБ Тимофій Строкач у листі до командирів Волинського партизанського з'єднання імені Лєніна. Жертвами партизанів ставали цілі села. Ось ще одне свідчення: "Червоні напали на село вночі 19 грудня 1943 року. До ранку його майже знищили. Почали з південного боку. Вбивали всіх, кого бачили. Першими вбили Марчика Степана і його сусідку Матрону з восьмирічною донькою… В підсумку протягом тієї кривавої ночі без вини загинуло 50 людей", – ідеться про село Ляховичі Любешівського району Волинської області, знищене партизанами разом із мешканцями.
Може  ці партизани були високоморальними людьми?
Після війни легендарний партизанський  ватажок-чекіст Дмітрій Мєдвєдєв розповів таке: "Коли я спілкувався з Шитовим та Івановим про те, що їхні бійці займаються бандитизмом та грабунками, не кажучи вже про пиятику, й вимагав навести лад, дисципліну, колишній комісар батальйону Шитов сказав мені: "Ви що, хочете, аби нас у першому ж бою вбили наші ж партизани?" Вони боялися своїх партизанів". Товариші не залишилися в боргу перед Мєдвєдєвим. Ось що про його загін написав Григорій Балицький: "Підійшов тов. Мєдвєдєв зі своїм загоном… Майже весь день пили. В Мєдвєдєва самогонки до чорта, в нього є свій апарат". Комісари скаржилися Строкачу: "Тов. Коротков виявився класичним алкоголіком, й агентурну роботу він замінив на пошуки самогону". Або таке: "Дуже багато випадків, коли розвід рота обстрілює своїх розвідників, не питаючи пароля і не відповідаючи на пароль, бо в п'яному вигляді сприйняли одне одного за поліцейських. Були випадки, коли через п'яну розвідку збивалися зі шляху й тинялися кілька діб". Пиячили не тільки рядові бійці: "Ковпака всі бояться як вогню – бо як вип'є, може кого завгодно відшмагати канчуком".
А що за пиятика без дівчат? "Кожен  командир підрозділу або політрук жениться байдуже на кому, не звертаючи уваги  на те, що він одружений і має  дітей", – обурювався вищезгаданий Мінаєв. Та на всіх "дружин" явно не вистачало. "В селі Дубівці під Тернополем зґвалтували жінку у віці 40–45 років. У селі Верхобуж, під Бродами, старшина Мезенцев намагався зґвалтувати дівчину. Дівчина пручалася. Тоді він, Мезенцев, узяв дівчину та її 65-річну матір, вивів на вулицю й під страхом зброї вимагав їхньої згоди. Поставив до стінки й стріляв з автомата над головами". З такими звичками та вдачею партизанські командири були приречені на конфлікти. "Грабчак не здатен підняти такий вантаж і звертається до Ковпака за возами, а той скаженіє, що він зустрічає і облаштовує майданчик, а вантажі йдуть не його з'єднанню", – занотував 1-й секретар Рівненського підпільного обкому КП(б)У В. Бегма. "Льотчики частини Ґрізодубової й ін. відмовляються здійснювати у Вас посадку, бо бояться, що Ви їх залишите в загоні як "заручників", – інформував своїх підлеглих голова штабу Строкач.
Після всього цього постає запитання —  Чи є червоний прапор тим символом, який викликає гордість? Питання риторичне, відповідь відома. До чого нас підштовхує влада — вбивати, грабувати, ґвалтувати?
Мені  соромно за країну яка має таку "владу", мені соромно за місто  яке має такого "мера".
Віктор  Коцюбіїв. Одеса.

Комментарии посетителей сайта


Rambler's Top100