Павел Поламарчук: Про Томос, Наріка і Порошенко. Довгопост.

Я віруючий християнин і мені в деякому сенсі (хоча, не критично) важливо бути причасним до канонічної Церкви. До 2013 іноді відвідував храми УПЦ МП зі зрозумілою метою: на свята у натовп не горів бажанням, але на тихе вечірнє правило як правило час від часу приходив.

На той момент навіть в одеських оплотах російського церковного шовінізму та політичного марківського екстремізму (наприклад, в патріаршому (!) монастирі на 16 станції) було в наявності унітарне, проукраїнське крило священиків.

Які все розуміли навіть в березні - травні 2014 року, коли в трьох одеських храмах (Ільїнській монастир - точно, Пантелеймонівський та жіночий- під питанням), з шаговою доступністю від Кулікового поля, зберігалася зброя для ватажків так званих Одеської та Народної дружин. 
Наявність такої внутрішньої опозиції всередині УПЦ МП перш за все пов'язую з діяльністю Блаженнішого Володимира та його крила прибічників в церкві. По- друге - з внутрішнім бажанням чесних монахів бути на стороні добра в протистоянні повсталого народу зі злочинною владою, а не на стороні наноКирила з мобільним хрестом на куколі.
(І взагалі, нормальні священики, які про Бога, віру і спасіння душі, а не про пропаганду, політінформацію та геополітику - є всюди.)

Так от, за останні 5 років із особистих і світоглядних причин не був у храмах Моспатріархії, не спілкувався з священиками і т.д.
Але з того, що доносить вітер - зараз в МП (фактично РПЦ) нема жодного прибічника українського політичного курсу тощо.
Перш за все, не тому, що вплив всюдисущого Путіна - а тому, що на корупційній неправді правди не збудуєш. І люди це розуміють.

Особисто для мене створення канонічної української православної церкви зручна подія: можна відвідувати храми ПЦУ, що перебувають в спілкуванні зі світовим Православ'ям, за потреби.

Куди більші загальні плюси вбачаю в економічній площині.

Пересічні громадяни, як правило, не заглиблено вцерковлені, і комунікують з церквою на свята (всіх з Різдвом!) та у ритуальних випадках - хрещення, вінчання, відспівування, освячення.

До вчорашнього дня фактичний монополіст на ринку ортодоксального православ'я - МП, мав визначальну конкурентну перевагу перед КП - "канонічність".
Попи МП буквально залякували не свідому паству фактом "розколу" і неканонічності КП та УаПЦ. Доходило до маразму і злочинів - коли кирилово-путінці у рясах відмовлялися відспівувати хрещених у КП/Автокефальній, та інших сумно відомих суто політичних кейсів, які до церкви і віри не мають жодного стосунку.

Тепер у РПЦ нема такої неринковою регуляторної переваги - і люди зможуть відвідувати новостворену канонічну церкву України, жертвувати і оплачувати треби без ризику бути причасним до розколу. 
На зібрані кошти ПЦУ може розвиватися, будувати нові храми/ремонтувати старі, вкладати в освіту тощо.

Тобто, хоча ми бачимо, що з десятка верховних кліриків УПЦ МП та їх пастви у канонічну помісну національну ПЦУ перейшли тільки двоє єпископів та десяток храмів, Томос - безумовний, перш за все економічний плюс.

.......

А далі - про мінуси, про сутність процесів і тренди на майбутнє.

Перше і найголовніше.

Нажаль, церковно-політичним керівництвом вже обрано невірний стратегічний сутнісний шлях.

Замість ЦЕРКВИ для мирян, інституції, об'єднання , де душі віруючих громадян могли би знайти прихист, пораду, добре слово і спасіння - ми бачимо створення оплоту українського православного фундаменталізму.

Тобто замість РПЦ ФСБ у нас вже поспіхом будують ПЦУ СБУ. 
Де замість Путіна - Порошенко.

А замість злочинця Ківалова, який для РПЦ збудував у Одесі ЦПШ для півтисячі семінаристів - злочинець з Томосом Нарік.

Де замість "один-раз-в-рік-православних" Прєсмана, Костусєва і Маркова тепер будуть Наріки, Павелки та внєзапно вцерковлені Гончаренки , що так само наввипередки будуть влаштовувати передвиборчі спецолімпіади по доставці вогню на Пасху.

Різкі характеристики ? Знову зрада?
Тоді давайте до суті церкви як явища, її завдань і принципів існування.

Церква не має бути пропагандистським філіалом, навіть якщо це український філіал. Церква не має займатися політінформацією, проповіді і служби мають заліковувати духовні рани тих, хто шукає церкву або вже в ній - а не прямо агітувати за одного з кандидатів у президента.
Що вже повсемісно почалося, нажаль, і це ДИСКРЕДИТАЦІЯ ІДЕЇ.

Єдине, що може і зобов'язана пропагувати церква - слово Боже. Все.

Якби зараз почали будувати церкву ( точніше, вона б сама розбудовувалася) по СУТІ, а не по формі (навіть українській, але формі) - то це був би куди потужніший виклик руському міру та путінській антицивілізації.

Виклик у іншій площині, на щастя, недоступній бездушним путіноїдам у рясах на панамерах, "яскравими" представниками касти яких є Одеський Агафангел, лаврський Павло та Одеська ж Серафима.
Що нещодавно публічно виправдовувала корупцію Труханова, що спалила трьох дітей.

Якби церков розбудовувалася з позицій ефективної роботи в царині спасіння, милосердя, благодійності, волонтерства, прихисту немічних, захисту потребуючих цього душ, якби основний зміст діяльності був тут, а не в агітації за Порошенка - то це було би куди далекоглядніше і стратегічно, і тактично.

Бо в просякнутій ненавистю Моспатріархії нема навіть теоретичних антидотів щодо справжнього простору діяльності церкви.

Але, нажаль, все як завжди - роблять адмін кальку з РПЦ, тільки нашу.

Хоча історія України прямо вказує на правильність іншого підходу - УГКЦ, яка під час совєтів перебувала у гоніннях та катакомбному стані - своєю діяльністю стала прихистом для жителів західної України і, постфактум, інституцією з найвищими показниками довіри.

Треба рухатися саме цим, чесним шляхом, навіть якщо політична кон'юнктура змушує до протилежного.

Далі, дуже важливе питання архіпастиря. Потрібно, щоби церкву очолював моральний авторитет ," справжній отець" ("добрий пан отче"), -
а не кулуарний апаратчик в митрополичому куколі, яким би вправним функціонером він не був.
Щоби ПЦУ мала свого Гузара і Шевчука.
Які власним моральним прикладом вказували і вказують пастві шлях. 
Не менеджерів з позацелібатними зв'язками і не політичних інформаторів у рясах - а справжніх достойників і сповідувальників.

Українці і так швидко зрозуміють, хто є де.
Але тоді в кремльпатріархії не буде навіть жодного козирю, жодного аргументу перебити чи послабити народну довіру, якщо ЦЕРКВА БУДЕ ЦЕРКВОЮ.

Резюмую.

Поки що не ясно, що буде з великими єпархіями екс -УПЦ КП/УАПЦ за кордоном, які, згідно тексту Томосу , не можуть бути частиною ПЦУ.

Але і на канонічній території України ситуація не дуже вражаюча.

Попри очікування, що значною частиною Помісної церкви стануть структури МП - по факту ми маємо лише легалізацію у Світовому Православ'ї УПЦ КП та УаПЦ.

І тенденції такі, що броунівськи до ПЦУ в кращому випадку можуть приєднатися всі парафії західної та північної- центральної України (як не дивно, Московська церква доволі сильна і максимально присутня в цих регіонах нашої Батьківщини.)

Натомість на півдні, сході та навіть зросійщеному бездуховностю Центрі (Східне Поділля, Кіровоградщина, Херсонщина) постане потужна структура РПЦ - але вже не в формі відносно лояльної до українського курсу УПЦ МП часів Володимира , а цілковито пропутінською організацією.
З різко зомбованою, політично ангажованою та грубо антиукраїнською некритичною паствою.

На щастя, невеликою.
Але тою, буде готова вмирати "за Путіна, за Сталіна!" , якщо агенти ФСБ у рясах дадуть вказівки.
І коли по мордор-тв їх вміло "спрямують" черговою накачкою про "Одеську хатинь" та "розп'ятих хлопчиків".

Тою структурою, за спинами і хоругвями членів якої можуть зайти "зелені чоловічки", окупувавши Херсонщину заради води для Криму, чи Маріуполь/Бердянськ заради "внутрішнього озера".

У цих координатах Українській Помісній Церкві саме в наших регіонах України треба бути прикладом служіння, жертовності та подвигу - тоді в Кирила і Путіна взагалі нічого не вийде.

Бо на їх боці буде антихрист і неправда.
А на боці справжньої, сутнісно наповненої української церкви - правда і Бог.